Аргентина без Мессі: чому 72% володіння не врятували від Уругваю та хто стане новим лідером
Аргентина домінувала за володінням та ударами, але програла Уругваю. Чому так сталося і як Скалоні перебудує атаку без Мессі?

AI-generated editorial illustration. Not a photograph of the November 13 match.
Сімнадцять ударів, 72% володіння м'ячем і лише один гол. Перший матч збірної Аргентини після завершення міжнародної кар'єри Ліонеля Мессі закінчився поразкою від Уругваю — 1:2. Але статистика зустрічі 13 листопада 2026 року розповідає цікавішу історію, ніж просто відсутність легендарної «десятки».
На «Ла Бомбонері» команда Ліонеля Скалоні контролювала м'яч, частіше атакувала й створила більше моментів. Проте два пропущені голи за п'ять хвилин після перерви змусили аргентинців наздоганяти суперника.
Цей матч став першою серйозною підказкою щодо майбутнього команди. Головне питання полягає не в тому, хто отримає футболку Мессі, а в тому, як Аргентина розподілить його функції між кількома гравцями.
72% володіння та поразка: що показують цифри
Статистика зустрічі виглядає парадоксально.
- Володіння м'ячем: Аргентина 72%, Уругвай 28%.
- Удари: Аргентина 17, Уругвай 6.
- Очікувані голи (xG): Аргентина 1,32, Уругвай 0,38.
- Великі гольові моменти: Аргентина 2, Уругвай 1.
- Дотики у штрафному майданчику суперника: Аргентина 28, Уругвай 8.
- Голи: Аргентина 1, Уругвай 2.
Дані Flashscore за матч 13 листопада 2026 року. Оцінка xG може відрізнятися між постачальниками статистики.
Аргентина не поступилася супернику в контролі території чи загальній кількості атак. Вона завдала майже втричі більше ударів та значно частіше доставляла м'яч у штрафний майданчик.
Однак із 17 ударів лише два моменти були класифіковані як великі гольові нагоди. Сумарний показник 1,32 xG свідчить, що кількісна перевага не перетворилася на потік справді небезпечних завершень.
Для порівняння, Уругвай реалізував дві ситуації, які не вимагали тривалих позиційних атак: автогол Леонардо Балерді та м'яч Максиміліано Араухо після подачі кутового.
Це важливе розмежування: Аргентина контролювала гру, але не контролювала рахунок. Водночас низький xG Уругваю означає, що результат не варто трактувати як доказ повної тактичної переваги гостей. Один матч, особливо з автоголом і рикошетом, залишає багато простору для випадковості.
Що пішло не так після перерви
Перший тайм підтвердив, що Аргентина здатна керувати грою без Мессі, але водночас показав обмеження її позиційного нападу.
До перерви господарі володіли м'ячем приблизно 66% часу, завдали шість ударів, проте створили лише 0,25 xG. Територіальна перевага майже не конвертувалася у високоякісні моменти.
На початку другого тайму Скалоні випустив Матіаса Суле замість Есек'єля Паласіоса, намагаючись додати креативності.
Та вже на 48-й хвилині невдале вибивання м'яча завершилося автоголом Балерді. Через п'ять хвилин Араухо після подачі Джорджіана де Арраскаети з кутового збільшив перевагу Уругваю.
Аргентині довелося змінити характер гри: тепер володіння мало не просто допомагати контролювати темп, а якнайшвидше приносити голи.
На 61-й хвилині замість Тьяго Альмади вийшов Джанлука Престіанні. Саме його простріл згодом дозволив Хуліану Альваресу скоротити відставання на 73-й хвилині.
Цей епізод став одним із найцікавіших у матчі. Гол виник після конкретної дії з просуванням м'яча та передачі назад у небезпечну зону, а не внаслідок тривалої серії передач навколо штрафного майданчика.
Це не означає, що Престіанні за один вихід на заміну вирішив проблему атаки. Але він показав ще один спосіб створення моментів — завдяки руху, загостренню та своєчасній передачі.
Що саме Аргентина втратила після Мессі
Завершення міжнародної кар'єри Мессі залишило у складі збірної не одну, а кілька функціональних вакансій.
Протягом багатьох років він поєднував ролі плеймейкера, гравця, здатного просувати м'яч між лініями, організатора останньої передачі та футболіста, який міг самостійно завершити атаку.
Для захисту суперника це створювало постійну дилему: вийти назустріч Мессі й залишити простір за спиною чи дозволити йому прийняти м'яч обличчям до воріт.
Без такого універсального центру тяжіння Аргентині потрібно вибудувати іншу систему взаємодій.
Її можна розділити на три завдання.
Перше — просування м'яча в центральні зони. Контроль володіння починається з півзахисників, але стає небезпечним лише тоді, коли передача долає лінію оборони суперника.
Друге — створення переваги біля штрафного майданчика. Команді потрібні гравці, здатні не просто прийняти м'яч, а розвернутися, обіграти опонента або виконати передачу під удар.
Третє — завершення атак. Навіть якісне просування не має значення, якщо нападники отримують м'яч у незручних позиціях або змушені бити з низькою ймовірністю гола.
Саме тут виникає головний тренерський виклик: замість одного футболіста, який робив майже все, Скалоні має сформувати систему, де різні гравці доповнюватимуть один одного.
Ніко Пас, Альмада чи молоді вінгери: хто здатен змінити атаку
Ніко Пас — кандидат на роль головного плеймейкера
22-річний півзахисник «Комо» є одним із найприродніших претендентів на центральну роль у новій аргентинській атаці.
Пас уміє працювати між лініями, має техніку для гри в обмеженому просторі та здатний виконувати загострювальні передачі.
Його розвиток у «Комо» під керівництвом Сеска Фабрегаса робить цей варіант особливо цікавим для Скалоні. В італійському клубі футболіст отримує регулярну практику в системі, яка вимагає розуміння позицій та роботи з м'ячем під тиском.
У зустрічі з Уругваєм Пас розпочав матч у стартовому складі й завдав трьох ударів. Проте збірна поки не отримала від нього стабільного впливу на завершальну фазу атак.
Його перспективна роль — не копіювати Мессі, а стати головним зв'язком між центральними півзахисниками та нападниками.
Для цього команді потрібно частіше забезпечувати йому отримання м'яча в небезпечних центральних зонах, а не покладатися виключно на його індивідуальні рішення.
Тьяго Альмада — мобільність та комбінаційна гра
Альмада пропонує інший набір якостей.
Він здатний зміщуватися між флангом і центром, підтримувати короткі комбінації та брати участь у швидкому просуванні м'яча.
Такий профіль дає Скалоні можливість не концентрувати всю креативність на одному футболісті. Пас може відповідати за передачі в центральних зонах, а Альмада — допомагати створювати чисельну перевагу ближче до флангу.
Водночас матч з Уругваєм показав, що сама присутність двох технічних гравців не гарантує якісного атакувального футболу.
Їхні переміщення мають бути узгодженими: якщо обидва опускаються до м'яча, попереду може бракувати адресатів для загострення.
Матіас Суле та Джанлука Престіанні — інший шлях
Можливо, найважливішим рішенням Скалоні стане не вибір нової «десятки», а збільшення ролі футболістів, які створюють небезпеку з флангів.
Суле та Престіанні дають змогу змінювати напрямок атак, шукати ситуації один в один і доставляти м'яч до нападників раніше, ніж оборона встигне перебудуватися.
Асист Престіанні у матчі проти Уругваю — конкретний приклад ефективності такого підходу.
Однак робити висновки про готовність молодого вінгера стати лідером на підставі одного результативного епізоду було б передчасно. Набагато важливіше перевірити, чи зможе він регулярно створювати такі ситуації проти організованого захисту.
Три сценарії для Скалоні
Після завершення ери Мессі тренерський штаб має кілька реалістичних варіантів перебудови атаки.
Сценарій 1. Зробити Ніко Паса головним організатором атак.
Аргентина може зберегти звичну орієнтацію на плеймейкера, але побудувати навколо нього більш рухливу систему. Центральні півзахисники забезпечуватимуть доставлення м'яча, а флангові футболісти — відкривання за спинами захисників.
Перевага такого рішення — зрозуміла структура. Ризик — надмірна залежність від одного молодого гравця.
Сценарій 2. Розподілити створення моментів між кількома футболістами.
Пас, Альмада, Енцо Фернандес та Алексіс Мак Аллістер можуть розділити відповідальність за просування м'яча й організацію атак.
У цій моделі складніше визначити одного головного плеймейкера, проте супернику також важче перекрити всі канали просування.
Важливо, щоб комбінаційна гра не перетворилася на володіння заради володіння.
Сценарій 3. Зробити атаку більш вертикальною.
Третій варіант — швидше використовувати вільний простір і частіше залучати флангових гравців до загострення.
Хуліан Альварес може залишатися головною ціллю завершальних передач, тоді як Суле, Престіанні або Альмада забезпечуватимуть доставлення м'яча в небезпечні зони.
Такий підхід потенційно зменшує залежність від тривалих позиційних розіграшів, але потребує добре організованої страховки на випадок втрати м'яча.
Найперспективнішим виглядає поєднання другого та третього сценаріїв: колективне створення атак із можливістю швидко змінювати темп.
Матч із Коста-Рикою — наступний тест
17 листопада Аргентина має зустрітися з Коста-Рикою в Кордові. Цей поєдинок стане черговою можливістю перевірити нові зв'язки в атаці.
Оцінювати зміни варто не лише за результатом і кількістю ударів.
Значно важливішими будуть кілька показників:
- Частота передач, які доставляють м'яч у небезпечні зони між лініями захисту.
- Кількість великих гольових моментів, а не просто ударів здалеку.
- Участь Ніко Паса та інших атакувальних півзахисників у створенні шансів.
- Швидкість переходу від контролю м'яча до загострення.
- Якість захисту після втрат і під час стандартних положень.
Після матчу з Уругваєм особливо цікаво побачити, чи зміниться співвідношення між загальною кількістю атак та їхньою реальною небезпекою.
Нова Аргентина не повинна шукати другого Мессі
Перед грою з Уругваєм Скалоні вирішив залишити футболку з номером 10 без власника. Це символічне рішення добре відображає стан команди: спадкоємця легенди поки немає.
Але визначати майбутнє збірної лише через цей номер було б помилкою.
Поразка 1:2 показала, що Аргентина зберігає здатність контролювати матчі, але потребує ефективнішого використання своєї переваги. При цьому автогол і вдалий для суперника рикошет не дозволяють назвати цю зустріч доказом глибокої кризи.
Найважливіша зміна має відбутися не на спині нового власника «десятки», а в організації атак.
Ніко Пас може стати центральною фігурою цього процесу. Альмада, Суле та Престіанні — надати команді різноманітності. Енцо Фернандес і Мак Аллістер — забезпечити фундамент для просування м'яча.
Тоді Аргентина отримає шанс створити атаку, яку буде складно зупинити навіть без футболіста, здатного самотужки змінити хід гри.
Ера Мессі завершилася. Наскільки успішною буде наступна — залежить від того, чи навчиться команда знаходити перевагу не через одного генія, а через взаємодію одинадцяти футболістів.
Джерела: Flashscore, EFE, Associated Press, Como 1907.